Це було під час чергових змагань. Відведений час збігав, всі вже змирилися що номінація «Найбільша виловлена хижа риба» цього року залишиться без переможця. Останні хвилини й… рибацьке щастя посміхається… жінці. Спантеличені чоловіки потирають потилиці, бурчать собі під носа… А що поробиш, все відбулося на їхніх очах – щука на гачку. У цій номінації Інна стала першою.
Знайомтеся, Інна Кремез, вчителька іноземної мови Ніжинської ЗОШ №15. Улюблене хобі, якому вона присвячує свій вільний час - риболовля.
Серед чоловіків продовжує жити думка, що жінка на риболовлі – непорозуміння й тягар. Через її присутність і не клює, і вудка «психує», і риба з гачка зривається, і всі чоловічі «традиції» руйнуються. Та й взагалі, все - суцільне нещастя. Чи ламає Інна цей стереотип? Так. І не лише вона одна – жінок, які полюбляють рибалити, в Україні та й у світі багато. Чи існує якась спеціальна навичка в ловінні риби, яку не можуть опанувати люди тільки тому, що народилися жінками? Ні. Це – вигадка чоловіків, які бажали/бажають бути в закритому чоловічому клубі.
У 2018 році Інна перевершила саму себе: на Десні вона впіймала щуку вагою 2,5 кг. Це саме тоді, коли рибальське щастя усміхнулося їй єдиній: «Коли витягла рибину, очам не повірила, а серце ледь не вискочило з грудей від хвилювання», - розповідає Інна.
Уже майже два десятиліття як Профспілка працівників освіти Ніжина об’єднала любителів і любительок порибалити в одну команду. І щороку, під час літніх канікул, уся ця команда виїжджає до річки Десна, аби позмагатися у майстерності вилову риби. Час у спільноті аби продемонструвати своє вміння й фарт, відпочити, насолодитися природою, надихнутися чарівними придеснянськими ранками.
«З першого року започаткування змаганья незмінна учасниця, - розказує Інна. - До речі, я – єдина серед чоловічої компанії. Їздять з нами й жінки, щоправда, але на відпочинок. А я за своїм графіком: з першим промінчиком сонця вже стою з вудкою по коліна у воді (посміхається). І завжди у мене призові місця».
У чоловіків своєрідне ставлення до жінки на риболовлі. Деякі категорично проти. А як Вас, Інна, сприймають у чоловічій компанії?
О-о-о-о, чоловіки відразу прийняли мене до своєї когорти. Мабуть, побачили мою серйозність: із перших хвилин виконувала всі правила конкурсу. У перший рік ще не дуже професійно вдавалося все робити, не порівняти з мастаками-риболовами. Та у перший же, такий «непрофесійний», рік мені вдалося встановити й мій перший рекорд. Наловила верховодки стільки, що в результаті отримала заохочувальний приз, а номінацію так і назвали - «За велику кількість виловленої верховодки». А далі тільки удосконалювала свої вміння й вийшла вже на вищий рівень майстерності.
Я так підозрюю (посміхається хитро), мене на початку аж ніяк не сприймали як конкурентку. А років за три вже почали сприймати серйозно… От чого ніколи не було, так це глузування. Завжди чекають, а що ж я там принесу на зважування та аж подих затримують, поки ваги не зупиняться. Переживають, аби не втерла їм носа своїм виловом. А відносини у нас класні, чесно. Конкурс рибальський триває днів зо три й всі вони - це класно проведений час. Вдень риболовля - змагання, а вечір - час смачної вечері, душевних розмов, гарного настрою.
Чи маєте свої власні рибальські секрети й чи не поділитеся ними?
Звісно секрети власні є. Як і у кожного рибалки. От, наприклад: першу виловлену рибку, хоч вона і буде маленька, не можна відпускати назад у річку. От коли вже спіймала другу, третю більшеньку, то тоді вже й маленьку можна у водойму повернути. Поки не маю першого улову, не розкладаю свій садок. А ще, коли ловлю на манку (від автора: крупа), а ловлю частенько на неї, то замішую її обов’язково водою з водойми де рибалю. З дому ніколи не готую заміс. І це далеко не все, та особливі секретики хай так і залишаються секретиками (посміхається).
Що для Вас риба: здобич, трофей, їжа?
Люблю рибку ловити, чистити, готувати, а от їсти – ні. Дуже рідко їм морську рибу, а до річкової взагалі байдужа. А от мої домашні її люблять дуже. Для мене риба – це здобич, а ще релакс і відпочинок. А що ще порівняється з тихим плесом річки чи озера, сходом сонця, ранковою росою і кльовом?
А Ваш чоловік любить рибалити, розділяє з Вами це захоплення?
Мій чоловік Сашко моє захоплення розділяє. Іноді навіть змагаємося, хто більше впіймає риби. І буває по-різному. На одному з озер стався цікавий випадок. Ми щодня виходили із чоловіком рибалитиі щоразу місцеві жителі нам говорили що тут риба не ловиться. Та ми щоразу демонстрували майстер-клас, і уявіть, нам щастило - у нас клювало. Через кілька днів на нас вже робили ставки: одні вболівали за чоловіка, інші – за мене. Які ставки були, я не знаю, та ми поверталися додому завжди з рибою. До речі поділюся, коли ми рибалимо разом, то поряд не стаємо: розходимося по різних «кутках» водойми. А якщо разом стати, перевірено вже, клювати в когось із нас не буде точно.
Сім'я Інни Кремез з нагородами після змагань
Розмовляючи з Інною, дізналися, що вона рибалка вже в другому поколінні й саме по жіночій лінії. Любов до цього заняття їй прищепила її мама, обізнана рибалка. Частенько брала доньку з собою на водне плесо, вчила хитрощів ремесла, переказувала рибальські небилиці.
«Мене привчила мама. Пам’ятаю, як виїжджали на Десну і там рибалили. Мені подобалося. Пам’ятаю і перший свій улов, мені було років з 5. Це були верховодка, уклейка та густера. От саме піймана густера – це взагалі для мене було досягненням. Бо якщо два перші види риб легше впіймати, то з густерою складніше: потрібно приловчитися до її поведінки, треба піймати з нею «одну хвилю». Пам’ятаю свою першу вудку. Бамбукова і поплавок з пробки з-під шампанського. Коли риба клювала, то це було для мене неймовірне гіпервідчуття. Словами не передати. То називалося дитяче щастя. Ще один момент з дитинства…Коли рибалила, то заходила по коліна у воду. Бо я ж маленька, а хотілося вудку закинути глибше та якомога далі. От ця дитяча звичка заходити у воду переросла в традицію. Нині саме так і рибалю, якщо, звісно, це дозволяє водна локація. А під час навчання у виші (навчалася на факультеті іноземних мов в НДУ ім. М. Гоголя), ми їздили на практику в село Ядути. Там є озеро Трубин. І наші хлопці-студенти завжди запасалися вудками. І от я у вільний час тихенько «позичала» в них вудки та раненько бігала рибалити. Весь свій вилов розвішувала сушитися на тараньку. Коли хлопці побачили мої «трофеї», то і дивувалися, і облизувалися…
– Отже рибалка – не суто «чоловіча» справа?
– Аж ніяк помітила, що з роками з’являється все більше жінок з вудками на водоймах. Буває таке, що підходять і кажуть: «О-о-о, а я думала, що одна така…А Ви теж ловите!». Це ж добре, що жінка займається справою до душі. І це не обов’язково має бути шиття-вишивання, що я, до речі, й не люблю. А рибальська справа для мене, насамперед, релакс, відпочинок від буденності, спілкування з природою».
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
