«Володю, ти?!» — не зразу вгадують Володимира Крутька з Вертіївки навіть товариші. До невпізнання його змінила борода, яка за 20 місяців відросла сантиметрів на 20.
«Тракторист широкого профілю з вузькими знаннями»
— так представляється 73-річний Володимир Васильович. У нього що не фраза — то жарт. І так — по життю. Багато років він брав участь у ніжинських Покровських ярмарках від вертіївської делегації — грав у гумористичних постановках.
— Я проробив у Вертіївському лісництві 30 років: і трактористом, і лісником, і охоронцем. Зараз на пенсії. Господарство у нас із хазяйкою велике, а було ще більше. Я тримав 10 бугаїв — займався племінною справою. Ми живемо в центрі, всім зручно: корову до мене завели, справу зробили. Але 25 вересня я переніс операцію, то недавно здали останнього бичка.
Кажуть, труд прикрашає людину. Я хотів красивим бути, ото мене й «прикрасило» грижею. Хіба дивно? Коли я 75 кіло з ботинками, а бичок — 600 кг. Смикаю його смикаю, щоб забрати від корови… Іншого разу, було, сина прошу: «Андрюшо, допоможи». А він сердиться: «Здоров’я нема — нащо цим займаєшся?!» Та й раніше сільська череда була 73 голови, а зараз дійшло до 32. То я й закінчив із племсправою.
Ми з хазяйкою перейшли на легкий труд: дві корови, поросята, качки, гуси, кролики, бройлери.
— Нічого собі — «легкий»!
— Дочка Леся з родиною живе поряд, тож зять допомагає. А ми допомагаємо їм. Від них у мене онуки Демидко (ходить у 6 клас) і Марійка, їй 4 роки. А син Андрій мешкає в Ніжині. Його Вані — вже 19, навчається в Черкаському інституті пожежної безпеки на рятівника і кінолога.
А Дід Мороз… п’яний?
Володимир Васильович згадує смішну історію, пов’язану зі ще маленьким онуком Ванею та бородою (тоді ще несправжньою).
— Завідувачка дитсадка (її звуть, як і мою дружину, Валентина Іванівна) просить мене: «На новорічний ранок треба Дід Мороз. Не можемо знайти на цю роль підходящої людини. Побудь!» Я погодився, текст вивчив. Одягли мене, бороду приклеїли. Виходжу до ялинки з дітками. А Ваня каже: «Штани такі, як у мого діда» (вони трохи визирали з-під дідморозівського одіяння)...
І ще одна сміхота з того свята. Почалась весела гра — «у сніжки». Діти як закидали мене кульками з пап’є-маше — я упав. А боковим зором подивляюся на гостей (поприходили батьки, бабусі, дідусі). Один каже: «Він, мабуть, напідпитку…» Другий відповідає: «Ні, я з ним бесідував, від нього запаху не було». А то ж так за сценарієм треба було, щоб дід Мороз упав!
— Тоді своєї бороди у Вас не було?
— Ні. Колись іще в молодості я пробував вуса заводити. Є й фотографія. Але вони у мене були пшеничні, рідкі, наче в козла — борода. Довго з ними не ходив. Збрив і досі не заводив.
За бородою треба доглядати!
— А чому ж не голитеся вже 20-й місяць?
— Пообіцяв собі. Зазвичай ми встаємо о п’ятій ранку. А 24 лютого 2022 року прокинулися ще раніше, бо почули, що почало бахкати. Повставали, я зібрався голитися, як і завжди. А тоді відклав електробритву, кажу жінці: «Ні, не буду голитися. Чекатиму Перемоги!» І оце чекаю й досі…
Спочатку жінка була проти, тепер звикла. І вже з поваги до моєї бороди називає мене на «Ви», — підморгує в її бік.
Ось такий без бороди
Тепер з бородою
— Односельці як реагують?
— Хтось каже: «Що ти ото завів!» А я відповідаю: «Он інші (називаю артистів або Карла Маркса) можуть бути з бородою, а Крутько не має права?!
Ще, буває, плутають мене зі священником. Наш отець Василій і комплекції схожої зі мною, і борода теж сива. Хто давно не бачив, придивляється, поки не заговорю. Але дружина впізнає щодня, — лукаво усміхається.
З дружиною
— Ми разом уже 53 роки, золоте весілля відгуляли. Я — парєнь шуткований, але за цей час вона звикла до моїх вибриків.
— Як доглядаєте за бородою?
— Мию, розчісую.
— Щодня?
— Аякже! Уявляєте: поїв — усе на бороді, заюшився. Дочка мені шампунь дала — спеціально для бороди, щоб вона пахла. Були ще й вуса, але це — перешкода для прийому їжі, тому з ними довелося знову розпрощатися. І на голові волосся вже нема, а борода є.
За нею треба ретельно доглядати! Один мій товариш, теж Володя, так само збирався не голитися до Перемоги. Однак не витримав. А я витримую. Зразу було незручно, тепер же звик.
Я й своїх домочадців попередив: «Не дай Боже, я скоропостижно відійду, то бороду мою розчешете і віко обережно закриєте, щоб її не пом’яли, — навіть із таким жартує Васильович.
— Побриємо, аби був красивий! — не втримується дочка Леся дочка Леся. Вонв б воліла бачити тата без бороди.
— Не треба порушувати мій спокій! — не здається Володимир Васильович. І до мене: — Наче, слава Богу, почуваюся нормально, не вживаю, нічого важкого не роблю. Майже… Дай Боже Перемоги, приїжджайте — відзначимо. І поголюсь при вас. Відріжу по шматку бороди, роздам дітям — хай онуки діда згадують.
Аліна КОВАЛЬОВА, газета "Гарт", 26 жовтня 2023 року
Фото Валерія КИЧКА та з альбому Крутьків
