Ніжин.City
17 листопада 2023 09:25
Студентське життя – це рух. Студентське життя – це ночі без сну і, звичайно ж, величезне задоволення від того, що в тебе тепер є море можливостей розвиватися у всіх напрямках. Студентські роки прийнято вважати самими щасливими і безтурботними, оскільки в цю пору прагнення молодих людей спрямовані не тільки на саморозвиток, навчання і пошук себе, але і на пошук нових емоцій і вражень. І для більшості людей найбільш насиченим відрізком життя (в плані пригод) виявилися студентські роки.
Nizhyn.city питав у колишніх спудеїв - Що найбільше запам'яталося зі студентських років?
Олена Єкименко - директорка Ніжинської центральної міської бібліотеки імені Миколи Гоголя.
- Навчалася в Ніжинському культосвітньому училищі. На бібліотечному відділенні. Проводилося дуже багато заходів. Щорічні звітні концерти училища показували творчий потенціал студентів, а їх у 80-і роки було дуже багато. Проводилися спільні вечори зі студентами медучилища, технікуму механізації. Навіть подобалися поїздки в колгоспи на збір урожаю. Наш класний керівник Валентина Олексіївна Рачицька постійно організовувала екскурсійні поїздки, поїздки в Київ у театр чи на концерт. Цим самим сприяла тяжінню до подорожей і розумінню прекрасного. У нас була дуже дружна група, 27 дівчат і один хлопець. 3 роки навчання промайнули дуже швидко і ось уже 40 років минуло з того веселого часу.
Вероніка Грицова, журналістка
- Навчалася у Львівському державному університеті імені Івана Франка на факультеті журналістики. Моє студентство припало на початок 90-их. Ситуація в країні була непростою. Траплялося, й голодували, й мерзли в гуртожитках, але бойового духу не втрачали. Я дружила з Віталієм, який навчався на геолога. Це була непересічна особистість. Високий, гарний. Дівчата від нього так і мліли. До того ж, він був ще той "приколіст". Приміром, ось така історія. На той час доволі часто траплялися перебої зі світлом. Одного разу Віталій розвів на кухні у гуртожитку багаття та приготував вечерю. А потім скликав друзів і заспівав під гітару. Тобто влаштував такий собі пікнік у гуртожитку. Пізніше йому добряче дісталося "на горіхи" від коменданта гуртожитку, але з універу його дивом не вигнали. Була й інша історія. Якось хлопці вирішили влаштувати невеличке свято і відправили Віталія за закускою. Так він і приніс якоїсь смакоти в гарних пакетиках. Сказав, що тушкованка. Хлопці й закусили. А вранці з Віталієм вже ніхто не розмовляв. Лише зі злістю вказали на ті пакетики. Там було написано "Котячий корм", в складі якого значилися рублені миші. На щастя, ніхто з веселої компанії не постраждав. Але Віталію оголосили бойкот на два тижні... Нині наш "приколіст" боронить рідну землю від російських загарбників. У нас з однокурсниками досі залишилися теплі стосунки. Ми спілкуємося один з одним в соцмережах, вітаємо з професійним святом. Мої улюблені дівчатка - Богдана з Рівненської області та Наталка зі Львівської (обидвоє обрали телевізійну журналістику), з якими я жила у кімнаті гуртожитку, одними з перших зателефонували мені зранку 24 лютого 2022 року і запитали, чим можуть допомогти. Це була дуже важлива моральна підтримка в тих умовах. Отаке воно, Львівське студентське братерство! Щиро вдячна я й викладачам університету за надані знання - вони, справді, неоціненні. З часом це ще більше зрозуміла. Ці знання застосовую на практиці вже майже 30 років.
Лілія Ломакіна, працівниця сектору інформаційної діяльності Ніжинської РДА
Навчалась в НДУ, на природничо-географічному факультеті - найцікавішому, найяскравішому і найкориснішному для кругозору кожної людини факультеті. Найбільш приємно згадувати навчально-польові практики та викладачів, які окрім своїх предметів вчили нас життю. Польові практики - це щось особливе. А де б ми ще змогли потримати в руках живих змій, черепах, величезних павуків, наловити жаб та мишей для дослідів? Де б ми ще дізнались як відрізнити вовчі сліди від собачих та побачити всю ту красу нашої природи? Завдяки праці наших викладачів: Бориса Кедрова, Лариси Лобань, Геннадія Лисенка, Сергія Пасічника, Валентини Лащенко, Тетяни Слюсарчук, Галини Сенченко, Валентини Гавій, Ангеліни Марченкової, Світлані Приплавко і Лесі Дідик, нині покійному Олександру Вобленку (йому особлива подяка) ми стали тими, ким ми є. Зі смішних спогадів: нам на лабораторну роботу з фізіології потрібно було наловити жаб. Осінь тоді вже була пізня і зрозуміло, що земноводні вже готувались до зимівлі, в безсонячний осінній холодний день жабу знайти - це фантастичне везіння. Але нам пощастило. Ми всією групою бродили по березі Остра і я знайшла і впіймала жабу (єдину на всьому березі) і моя одногрупниця Таня Марченко (Таня, привіт!) каже мені так суворо : "Викинь її! Вона отруйна!" Рефлекс самозбереження спрацював і я жабу викинула. Зараз це смішна історія, а тоді було до сліз образливо, бо лабораторна робота мала відбутись на наступний день, а без жаби не мало сенсу на неї йти. Ось так. Не менш цікавими були й лабораторні з хімії. Особливо з аналітичної. Дякую за чудові спогади Владиславу Гриценку, Сергію Циганкову, Олегу Москаленку та Володимиру Суховєєву.
Валерій Салогуб, керуючий справами виконавчого комітету Ніжинської міської ради.
Студентські роки, без перебільшення – найкраща пора життя, бо багато є енергії, пориву пізнати нове й безмежна віра у нескінченність життя, тобто таке розуміння, що все найкраще – попереду. Я навчався у Чернігівському педагогічному інституті імені Тараса Шевченка, на факультеті історія та право з 1988 по 1993 роки. Що запам’яталося!? Для мене студентство – це справжнє братство, особливо враховуючи те, що я проживав у гуртожитку, а це(посміхається жартома) особливий уклад життя, де доволі часто спільне і піклування про продовольче забезпечення, і про підготовку до екзаменів, і, навіть спільним був часто той же одяг… Аби згадав ті всі цікаві моменти то б не вистачило й шпальти газети… Відразу скажу, я не був ідеальним студентом, зізнаюся, шпаргалки до іспитів готував як і всі. Ці засоби для підказок готували разом. О…о…о... то була ціла система, яка вимагала чіткої організації й злагодженої системи всіх студентів, які брали в цьому участь. А ще, запам’яталося, були постійні думки, що пожувати. Зрозуміло - «організми ростучі», тому хотілось постійно їсти). Під кінець навчального тижня, коли торби з дому закінчувалися, раді були шматочку хліба... Запам’яталося із років студентства, і як ходили після занять на підробіток - розвантажували вагони на овочевій базі... Було за радість брати участь на канікулах у будівельних загонах. Туди, мабуть, кожен студент мріяв потрапити, аби набути будівельних навичок та трохи заробити грошей. Пригадую, в одному із сіл Сосницького району будували ангар для сільгосппідприємства… Тепло згадую свої археологічні експедиції, а це було в районі Сеньківки (Рубіж), де, на жаль, нині ворог здійснює обстріли. Ну, і звичайно, в пам’яті навчання: пари, екзамени, заліки.. Згадую з теплотою усіх без винятку своїх викладачів, навіть тих суворих, у яких доводилося перездавати. Стараємося з однокурсниками не втрачати зв’язку. Оте студентське братство залишається й досі. З багатьма близько товаришуємо, заїжджають в гості, хоча живемо у різних куточках України. Це дуже приємно. Оте студентське життя заклало міцний фундамент, аби ми стали порядними людьми надалі. Таких емоцій не відчував вже ніколи. Тоді, навіть коли були проблеми, і часто серйозні у студентському житті, вони успішно вирішувалися, а поряд завжди були друзі. І, головне, повторюся, тоді здавалося, що все легко - попереду ціле життя. Передаю привіт своїм однокурсникам та викладачам!!! З Днем студента!
Валерій Кичко, редактор ТОВ"МЕДІА ВІСТІ"
Як не згадати сьогодні чудові миттєвості студентського життя. Вчився в Ніжинському педінституті на початку 90-х. Найцікавіший і найкорисніший природничо-географічний факультет. Щороку польові практики, експедиції, екскурсії на підприємства. Життя цікаве і насичене. А ще квест: встигнути взяти підручник, який один на курс в читальному залі. А ще десята копія питань до екзамену чи заліку надрукована через копіювальний папір не першої свіжості.
Якось ніхто особливо не обурювався, що в гуртожитку працює один туалет на два поверхи, чи на кухні з трьох плит працює лише три комфорки і спробуй ввечері приготувати, коли на кухні ледь не ввесь поверх гуртожитку зібрався. Ми вижили і вивчилися.
На четвертому-п’ятому курсі пощастило жити в гуртожитку на Богуна, 1. Поселилися з товаришем в кімнату до фізмату. Один одного ми знали, тож проблем зі спілкуванням не було — всі друзі. З товаришем в перший місяць звернули увагу, що в холодильнику дуже багато сала. Його чомусь ніхто не їв. «Та ніхто його не їсть, - сказали хлопці з фізмату.- Це ж сало, батьки впихають, тож нехай в морозилці лежить на засмажку.» Ми з товаришем переглянулися й одного вечора вирішили посмакувати салом з часником. Чомусь пізненько прийшли до гуртожитку. Дістали cало з морозильника, нарізали часнику і давай вминати за дві щоки. Фізмат коптів над теоремами. Не втрималися. Адже аромат часнику добряче заповнив кімнату. Почали підтягуватися до столу. Спробували і їм сподобалося. Хлопці були здивовані смаком. Чому? Можливо ми, географи, звикли на численних практиках до нього. Адже це був наш головний продукт. Згодом ми частенько смакували в кімнаті разом з фізматом сало. Особливо тоді, коли хтось привозив свіжину і ділився технологією, як батьки його готують. Ділилися рецептами. До мене причепилась кличка «саломан звичайний». В студентські роки я міг без проблем з’їсти кілограм сала… Але це було колись…
Сьогодні є особлива нагода згадати й наших викладачів: Юрія Філоненка, Олександра Бездухова, Інну Мирон, Валентину Канівець, Миколу Барановського, Миколу Криловця, Євгена Бассака, Бориса Кедрова, Володимира Суховєєва,Сергія Міхелі, покійних декана Івана Кочергу, викладачів Миколу Бездрабка, Тамару Пінчук та всіх всіх, хто ніс нам знання, вчив життю.
