Хочете вірте, хочете – ні, але ще не перевелися у нас люди, котрі сповна віддають себе роботі, самовіддано виконують посадові обов’язки. І ніщо не може вплинути на їх світогляд: ані введення у країні військового стану, ані жорсткі ринкові відносини, інші життєві труднощі. Про таких кажуть – горить на роботі. Є такі особистості і в КП «Служба Єдиного Замовника». Про одну із таких людей – наша розповідь.
Олександр Музика родом із Кропивницької (колишньої Кіровоградської) області. Саме там, у селищі Новоархангельськ хлопчик і з’явився на світ. А через рік його батьки, вирішивши поповнити свій сімейний бюджет, вирушили на Крайній Північ на заробітки. У ті часи так багато хто робив, тож маючи професії водія та лікарки, сімейство із двома дітьми поїхало в Мурманську область. Майже десять років трудилися вони в непривітних краях Заполяр'я, а рідний край так і тягнув невидимим магнітом, снився ночами, краючи серце. Тому заробивши грошей, Музики повернулися на батьківщину, але й там довго не засиділися. На сімейній раді прийняли рішення переїхати в Ніжин, де жила Сашкова бабуся по материнській лінії – Ніна Миколаївна Попова.
Відтоді древнє місто на Острі стало для хлопця рідним і близьким, із ним пов’язалося все подальше його життя.
У Ніжині вчився у школі №3. У Ніжині ходив у музикалку, бо дуже вже вабили Сашка оті сім нот, які, розташовані композиторами у певному порядку, зачаровували своїм звучанням не одну тонку душу. Декілька років юнак опановував акордеон: ганяв гами, видавав фуги та сюїти. Згодом удосконалював техніку гри, як тоді називали, в училищі культури. Два роки академвідпустки, що були віддані службі в армії, – і знову бере в руки інструмент.
Після закінчення училища хотів продовжити навчання далі. В Чернігові або ж у Києві. Але тут постало питання – а як же мати? Адже батька на той час вже не було на білому світі. Залишати одну? Не захотів, бо ненька для Сашка – це весь всесвіт. На цьому музична освіта у нього і завершилася…
Попереду юнака чекав трудовий шлях. А розпочався він у радгоспі «Ніжинський», куди його призначили завідувачем клубом. Сама будівля була старенька і згодом пожежна інспекція клуб закрила. Ліквідувалася і посада.
Йшли роки. Змінювалися місця роботи чоловіка, аж поки доля не привела Олександра Олександровича у КП «Служба Єдиного замовника». Більше десяти років виконує він роботи із благоустрою, забезпечує чистоту та порядок на прилеглих територіях компанії. А допомагає чоловікові у цьому знання правил роботи з прибиральними машинами. Відповідальний і орієнтований на результат, він здатний працювати як самостійно, так і в колективі.
В осінньо-зимовий період трудиться двірником механічного прибирання на «Техасі-800»: осінню – листя, взимку – снігу, а з кінця травня і по вересень тричі викошує траву на прибудинкових територіях. Фізична витривалість та здатність працювати на вулиці у різних погодних умовах дозволяє йому за один сезон викошувати до 30 га. Війна - не війна, а біля будинків має бути чисто – так вважає цей працівник комунального підприємства.
За ним не треба ходити з перевіркою. Якщо Музиці поставлене завдання, рахуйте – справа зроблена. Часто-густо вносить пропозиції як краще виконати ту чи іншу роботу. Ось, для прикладу, закупили механічні щітки, а їм по глибокому снігу ходити важко.
– Давайте до них приєднаємо такий собі ківш, який зніматиме основний шар, а тоді щітка довершить справу,– радить Олександр Олександрович, вболіваючи за кінцевий результат своєї праці і всього підприємства в цілому. Завзятість працівника помічає керівництво. Дякують йому і жителі міста: хто чашкою чаю пригостить, а хто й так скаже: – Спасибі вам за роботу.
І ця проста вдячність надає Олександру Музиці сил і наснаги працювати. Аби тільки місто було привабливішим, аби людям комфортніше жилося. В чому, по суті, й полягає головне завдання всієї «Служби Єдиного Замовника».
автор: Олександр Василенко
