У березні виповнюється 120 років від дня народження доктора філологічних наук, професора, заслуженого діяча науки України, лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка, видатного українського мовознавця – Василя Семеновича Ващенка.
Василь Семенович народився 11 березня 1905 р. у Ніжині. У 1930 р. він закінчив Дніпропетровський інститут народної освіти (тепер – Дніпровський національний університет). Творче життя цієї незвичайної людини, талановитого вченого та педагога нерозривно пов’язане з Дніпропетровським університетом. З 1933 по 1967 рр., з невеликою перервою, Василь Семенович очолював кафедру української мови, що забезпечило їй достойне місце серед провідних кафедр української мови вишів України. Наукова спадщина вченого-мовознавця – це близько 200 робіт, серед яких 35 монографій і підручників. Підготував 19 кандидатів філологічних наук, виступив офіційним опонентом 12 докторантів, 22 кандидатських дисертацій. Серед них – професор Дмитро Баранник, Анатолій Поповський, доцент Тамара Токар та багато інших.
Василь Семенович був відповідальним редактором 15 збірників наукових праць, учасником міжнародних з’їздів славістів, наукових конференцій та діалектологічних нарад. З 1940 по 1941 рр. очолив кафедру української мови Чернівецького університету. Фактично до початку війни він працював шість місяців на рік доцентом і завідувачем кафедри української мови, одночасно будучи доцентом Дніпропетровського університету. У 1959 р. вчений став доктором філологічних наук, професором. Був нагороджений Державною премією УРСР в галузі науки і техніки (1989), пізніше удостоєний звання заслуженого діяча науки і техніки України.
В. С. Ващенко – автор багатьох праць з української діалектології та лінгво-географії: «Полтавські говори» (1957), «Словник полтавських говорів» (1960), «З історії та географії діалектних слів» (1962), «Лінгвістична географія Наддніпрянщини» (1968); з української лінгвостилістики: «Стилістичні явища в українській мові» (1958), «Стилістика речення в українській мові» (1968), «Стилістична морфологія української мови» (1970). Василю Семеновичу належать підручники і посібники з сучасної української літературної мови для середньої та вищої школи: «Граматика української мови. Синтаксис» (1938), кілька видань, «Українська мова» (1959, 1961), «Зразки сучасної української мови та вправи для навчання» (1961), «Вступ до вивчення сучасної української мови» (1973).
Спадщина вченого-мовознавця – це праці про мову й стиль творів Тараса Шевченка. Під його керівництвом вийшов друком двохтомний “Словник мови Шевченка”. Групу вчених, яка працювала над цим словником, було удостоєно Державної премії імені Т. Шевченка. У працях вченого з шевченкознавства, висвітлено питання про основоположну роль поета у формуванні української літературної мови, дано аналіз лексики, фразеології, граматичної будови й стилістики мови поета, досліджено її народнопоетичні джерела тощо.
Цікаво, що професор В. С. Ващенко не втратив своєї працездатності до глибокої старості. На схилі життя він задумав велику роботу, в якій мав намір показати українізми в російському словникові, тобто довести великий вплив української мови на формування лексики мови російської. Раптова смерть вченого не дозволила здійснити задум, але й те, що зроблено В.С. Ващенком до цього, поставило його в ряд великих учених - мовознавців.
Ірина Радей, науковий співробітник відділу Музей
«Поштова станція» НКМ ім. І. Спаського
Ілюстрації: 1 Василь Семенович Ващенко. 2 Спадщина вченого-мовознавця.
