Майстер з ремонту годинників Владислав не любить смартгодинників, вважає, що в них немає душі...

ЗАХОПЛЕННЯ, ЩО ПЕРЕРОСЛО У ПРОФЕСІЮ

Свого першого несправного годинника Владислав Река розібрав ще у підлітковому віці. Тоді простенькі механічні настінні «ходики» із «зозулею» чи настільні будильники радянського періоду виробництва заводу «Маяк» були неодмінним атрибутом у кожній родині. Полагодити його тоді у хлопця не вистачило ні знань, ні бажання. Збирав вже значно пізніше – коли терпіння, посидючість, допитливість та інтерес до цієї справи взяли гору і з'явилося бажання не просто «поколупатися» в механізмі, а спробувати вдихнути в нього нове життя.

Технології не стоять на місці — в еру тотальної комп'ютеризації, гаджетизації та смартфонізації годинники для багатьох вже давно перестали бути просто вимірювальними приладами. Тож навіть детально й досконало розібравшись в будові складного годинникового механізму тривалий час для Владислава годинникарство було просто хобі. Цікаве, неординарне, може, дещо й рідкісне, але просто захоплення. Натомість власна невелика годинникова майстерня у нього з'явилася лише кілька років тому. Діагностика й ремонт механізму, заміна скла, циферблата, браслета чи ремінця, елементів живлення й багато чого іншого – з усім цим Владислав справляється на відмінно. Саме тому відвідувачів у нього завжди вистачає. Може, тому, що усіма тонкощами своєї професії опановував не в технічних навчальних закладах і не під дбайливим наглядом досвідченого майстра-годинникаря, а самостійно, методом проб та власних помилок.

Щоправда, є в нього до відвідувачів одна умова. Владислав із задоволенням копирсається в настінних «ходиках», настільних будильниках, кишенькових годинниках, захоплюється наручними з хронографом, але страшенно не любить «розумних» смартгодинників. Вважає, що цей комп'ютеризований пристрій, крім вимірювання часу, може виконувати будь-які функції, але в нього … немає душі.

Може, це тому, що й сам Владислав — не зовсім звичайний годинниковий майстер. Він не просто фахівець, який ремонтує годинники, проводить діагностику механізму, виявляє причини несправностей та усуває їх, а ще й займається їх реставрацією та мар'яжем. Тобто, перестановкою старовинного раритетного годинникового механізму в сучасні ексклюзивні корпуси. І це вже не ремесло, а справжня творчість.

Є у Владислава й найбільша мрія — спробувати відновити один з древніх й чогось незаслужено забутих видів прикладного мистецтва, як гравіювання. Ним ще з княжих часів прикрашали зброю, шкатулки, посуд та різноманітні аксесуари й побутові дрібнички. Завдяки цьому методу кращі майстри світу створювали свої кращі шедеври, багато з яких можна сьогодні побачити в багатьох музеях та приватних колекціях.

Катерина ГАВРИШ

Читайте також: Сашко Руденко про любов до «Павлової», волонтерський хліб, «Майстершеф» та відкриття кондитерської

Читайте також: Відродження української культури через спадок предків