Зізнайтеся, хто з читачів хоч раз у житті вдягав валянки? Мабуть, кожен другий пригадає і скаже: було діло… Мова піде саме про них, а точніше — про давнє ремесло пошиття цієї теплої взувачки. До речі, «прадід» валянок прийшов до нас із Середньої Азії кілька тисяч років тому, ідея такого взуття була принесена кочовими народами. Валянки не були традиційним українським взуттям і історично мали обмежене поширення в Україні, згодом їх активно почали носити на Слобожанщині (Харківщина, Сумщина) та Чернігівщині. До початку XX століття валянки вважалися відносно дорогим «панським» або міським взуттям. Селяни частіше носили постоли з вовняними обмотками або чоботи. Масове поширення валянок відбулося лише з розвитком промислового виробництва. Були й биті, і шиті. Нині ж сучасні українські майстри активно відроджують традиційні ремесла.
Знайомтеся: ніжинка Ольга Володимирівна Коворотня (дівоче — Рябченко), продовжувачка родинної справи.
Її дід Григорій Свиридович Крапив'янський з Володькової Дівиці займався цим ремеслом, обшивав усю округу. А маленька Ольга за цим усім дійством спостерігала. – «Дід — фронтовик, пройшов Другу світову, з війни повернувся з пораненням. У діда була швейна ножна машина Singer (Зінгер). Зі старих шинелей він і виготовляв тепле зимове взуття. Пам’ятаю отой цокіт машинки… Пам’ятаю і свої перші дитячі валянки. Теплі, зручні, під чуні або калоші. Дід обшивав всю округу. До того ж виготовляв і хромові чоботи. Успадкувала ремесло моя мама. А далі мені передалося (авт.Ольга і за фахом закрійник). У Ніжині наразі нас двоє: я і ще один майстер Паша шиє валянки…»
Ольга починала з дитячих, далі й для дорослих шила. "Це було як підробіток, зарплата була невелика. Нині вже рука набита: шию від крихітних дитячих до 48 розміру, беру замовлення і від тих, хто має проблеми (вади) з ногами. Валянки ношу і сама: і на городі в них люблю порпатися, і на базарі в них стою. Вони забезпечують чудову термоізоляцію, особливо в морозну погоду. Це екологічне, тепле та комфортне взуття. Виготовляю їх на сучасній промисловій машинці з якісної тканини. Переважно — це вовна. Синтетикою не користуюся. На виготовлення однієї пари йде два дні, дивлячись які – коротенькі чи з високою халявою. Справа трудомістка, вимагає зосередженості.» - каже Ольга.
Чоловік Ольги Віталій не примкнув до виробництва та втім допомагає в реалізації. Валянці від пані Ольги можна купити на ринку Ніжина. На запитання, кому передасть «у спадок» дідівське ремесло, майстриня, усміхаючись, відповіла: "О-о-о! Поки що і не знаю. Донечка Наталія закінчила ветеринарний виш - вона ветлікар, зять Сергій теж, працюють у цій сфері, а онучка Софійка ще маленька. Тож побачимо...»
Нині сезон продажу валянок завершується, люди переходитимуть на "літнє" взуття. Та Оліна швейна машинка не замовкатиме, готуватиме тепле взуття вже на нові холоди. До слова, ніжинці цю взувачку називають не інакше як валянці.
