Карантинна ізоляція через Covid-19 завдала неабияких збитків бізнесу та спровокувала серйозні зміни на ринку праці. Малий та середній бізнес був змушений стати на паузу та відправити співробітників у неоплачувані відпустки або істотно скоротити штат. Тож зараз багато хто похапцем шукає підробіток, інші — нову роботу та перепрофілюються.
Журналісти Ніжин.City поговорили з ніжинкою, підприємцем та громадським діячем Ларисою Артеменко про те, як карантин вплинув на її життя та сферу діяльності.
Чому залишила медицину в 2000-х
За фахом я медичний працівник. Закінчила Ніжинське медичне училище у 1983 році. Працювала у Центральній міській лікарні міста майже 20 років. Робота подобалася, працювала з повною віддачею, професію свою любила. І тут 90-ті. Цю непросту ситуацію в країні пам’ятають усі. Заробітну плату чекали довго, отримували маленькими частинками, і то із затримками. І всі думали, як вижити. Шукала вихід і я.
Коли визначилася, вирішила відкрити власну справу. Мій перший крок підтримала мама. Вона виділила із свого скромного сімейного бюджету кошти, адже вже була рік як у бізнесі. Мій старт з чоловіком — роздрібна торгівля. З 2000-х років я вирішила остаточно зайнятися підприємницькою діяльністю на місцевому ринку, залишивши свою улюблену справу — медицину.
Про громадську діяльність і волонтерство
За цей час були і злети, і падіння, і дефолт. Останні роки займалася реалізацією товару українських виробників. З 2014 році поринула в громадську діяльність. Очолила організацію «Спілка підприємців м. Ніжина НКР», в якій згуртувалися підприємці місцевого ринку. Одним з головних питань, які довелось вирішити нашою ГО разом з міською владою — успішне подолання стихійної торгівлі навколо ніжинського ринку.
Цього ж року наша громадська організація активно долучилася до волонтерства, Збирали кошти для підтримки наших воїнів АТО, зокрема допомагали 41, 13 батальйонам, і першій танковій бригаді, зведеному батальйону територіальної оборони Ніжина. Брала участь у робочій групі з питань реалізації, моніторингу та оцінки результативності досягнення оперативної цілі щодо розвитку малого та середнього підприємництва в стратегії розвитку міста.
Я мала невелику справу, яка допомагала виживати мені і моїй родині. Вивчила сина, покращила житлові умови. Пріоритетом у ті часи все ж була громадська робота.
Як знову повернулася в медицину і обрала Київ
Відправною точкою став карантин. Ситуація була напружена у державі. Адже це випробування у першу чергу для людей. Як і більшість підприємців, я пішла на самоізоляцію, закривши своє робоче місце. Так як я за фахом медичний працівник, то усвідомлювала, що всі карантинні заходи і обмеження вкрай необхідні.
Аби не зійти з глузду від депресії, що втрачаю кошти, які раніше заробили і вклала в сезонний товар, вирішила відволіктися. Зайнялася блогерством. Кожного дня у мережі фейсбук виходила у прямі ефіри: розмовляла на тему коронавірусу, говорила про ті події, які відбувалися на часі, закликала людей до дотримання самоізоляції, аби вберегти і їхнє здоров’я, і медичних працівників, які найперші були і є у зоні ризику.
Після чергового послаблення карантину вийшла на своє робоче місце. І зрозуміла, що той товар, який раніше закупила, а це сезонний (весняний верхній одяг), вже не реалізовувався. Коштів на новий літній товар у мене не було. Моя економічна подушка знищена під час карантину. Це спонукало до можливого повернення у медицину. Почалися пошуки. Я розуміла, що це має бути місце, де я зможу одночасно використати свої медичні знання і в той час заробити гроші на життя. І таке місце я знайшла у столиці — це медичний заклад, педіатричне стаціонарне відділення (авт. співрозмовниця вказувати установу не захотіла). Згадалося все одразу. Нині я працюю молодшою медичною сестрою.
На новому робочому місці
Повернутися в медицину мотивувало у першу чергу розумння, що потрібно виживати. Заробляти кошти на життя. А щодо коронавірусу, то всім потрібно усвідомити — з ним доведеться жити деякий час жити, дотримуючись умов безпеки.
Заступаючи на зміну, одягаємо маски, окуляри, одноразові гумові рукавички. Маски та рукавички змінюємо кожні дві години. Також обов’язково використовуємо антисептик.
Їздити в Київ не страшно. Треба лише дотримуватися правил. Добираюся до роботи еленктричкою. Вдягаю одяг з довгим рукавом, щоб не було контакту з тілом. Маска і рукавички – обов’язково. Але, на жаль, не всі дотримуються правил. Немає дистанції між людьми у електричках. В столичному транспорті та у нашому міському наче все під контролем. Шкодую, що є байдужість у цьому питанні. Можливо, це залежить від свідомості самих громадян. Люди не розуміють, що цей вірус несе загрозу.
Про карантин і самоізоляцію
На карантині всі чекали «На ранкову каву з Larisa Frau». На мої ефіри активно заходили, писали коментарі. До речі, в ефірах згадала ЛФК — вправи лікувальної фізичної культури, якої навчали у медичному училищі. Їх я демонструвала у прямому ефірі. Прочитала «Кобзаря» Тараса Шевченка. Вела ефіри з вуличних прогулянок, з дотриманням усіх карантинних норм. А ще проявляла кулінарні здібності.
Як вдається поєднувати медицину і підприємництво
Я продовжую займатися підприємництвом. Плачу оренду і податки. Під час карантину отримали від міської влади пільги на податок. А від засновників ринку – пільги на оренду робочих місць. А головне – не втрачаю надію, що все налагодиться.
Поки про те, що медицина повністю мене поглине, не задумуюсь. Я розставила пріоритети. Як буде далі, час покаже. Але я завжди була активною, ще з училища. Працюючи в лікарні займалася профсоюзною діяльністю. Продовжую бути активною і зараз, живу позитивом, хочу щоб все довкола і в нашій країні, і місті змінювалося на краще. Аби тільки було здоров’я.
Раджу всім дотримуватися умов карантину. А криза – це нові можливості, які можуть привести до повного перезавантаження. Бережіть себе і країну.
