Пам’ятник письменнику Миколі Гоголю у Ніжині роботи видатного українського скульптора Пармена Забіли без молого 140 років є однією з яскравих мальовничих візитних карток нашого міста.
Творчість нашого земляка академіка імператорської Санкт-Петербурзької академії мистецтв Пармена Забіли (Забелло), якому 9 сернпя 2020 р. відзначається 190 років від дня народження, викликала і викликає неабиякий інтерес шанувальників і мистецтвознавців уже протягом двох століть.
Відомий український поет Віктор Забіла доводився Пармену дядьком. Оперна співачка Надія Забела–Врубель (дружина художника Михайла Врубеля) була племінницею. Сестра його - Ганна вийшла заміж за художника Миколу Ге, з яким Пармен товаришував ще з років навчання у 1-й Київській гімназії, а потім в Петербурзькій академії мистецтв. Згодом відомою українською дитячою поетесою стане онука скульптора – Наталя Забіла.
З ім’ям академіка скульптури Пармена Забіли мистецтвознавці пов’язують настання нового етапу розвитку російського скульптурного портрету, якому притаманні внутрішня експресивність, вільна, невимушена манера ліплення, відмова від фіксації другорядних рис та аксесуарів, а головне, посилена увага до складного внутрішнього світу людини. П.Забіла створив цілу галерею чудових портретів видатних діячів культури ХІХ ст. Статуї О.Пушкіна та М.Ломонрсова, два бюсти Т.Шевченка, бюсти О.Маковського, В. Боровиковського, Ю.Рєпіна, І.Тургенєва, М.Некрасова, М.Салтикова-Щедріна та інші, а також, дві статуї імператора Олександра ІІ (останні замовоення свідчать про високий статус нашого земляка-скульртора)
Серед портретів, створених П. Забілою, особливе місце займає портрет О.І.Герцена (близько1872р.). За одностайною думкою численних мистецтвознавців та митців декількох поколінь – це найкращий скульптурний портрет, яскравий шедевр вітчизняного та російського мистецтва. Образ Герцена сповнений глибокого внутрішнього змісту. У суворих рисах обличчя, у погляді, різких зморшках, що перерізують чоло – променіє напружена думка, могутня сила волі. Пам’ятник встановлено на могилі Герцена в Ніцці (Франція), статуя на повний зріст (на мою думку, в складках одягу на звороті правого плеча слід пошукати ще один автопортрет П.Забіли).
Для Пармена Забіли, як і для багатьох скульпторів та художників ХІХ ст., у творчому розвитку було характерним проходження трьох етапів становлення. Перший з них, пов’язаний з роками навчання у Петербурзькій Академії (1850 – 1854) у Миколи Піменова, зводився до засвоєння міцних професійних основ майбутньої спеціальності. Результатом було одержання великої та малої срібних конкурсних медалей, які надавали можливість продовжити навчання за кордоном. З 1854 р. починається „римський період” творчості митця пенсіонером Академії в Італії. Довгий час, із 1854 до 1872 р.р., П. Забіла жив і працював у Римі та Флоренції. Більшості творів цієї доби притаманна легка, дещо розважального змісту сюжетика на італійські теми. Прикладом може служити робота „Італійка зі скринькою” 1863 р. – граційна красуня у плавному русі на мить зупинилась, милуючись дарунком. Серед відомих російському глядачеві тогочасних робіт „Наяди” ,”Ревека біля колодязя”, „Горе”, „Христос у Гефсіманському саду”. Але переважна більшість скульптур, створених Забілою за 18 років життя в Італії, розійшлися музейними галереями та приватними збірками та відомі світу як роботи талановитого італійського майстра Забелло. Водночас творчі зв’язки скульптора з Батьківщиною не пориваються. У 1870 році він виставляє у Петербурзі роботу, яку публіка одностайно нарікає „Тетяною” – за ім’ям пушкінської героїні: зворушливо милий портрет замріяної дівчини з книгою. Досить часто роботи Пармена Забіли ставали предметом загального захоплення і глядачі давали улюбленим творам нові імена не менш улюблених літературних героїв. Вищезгадана „Італійка...” стала зватися „Джульєттою” .
Поряд з роботами сюжетно-декоративного плану в доробку майстра з’являються портрети сучасників, знаменуючи новий творчий етап. Представлені на Академічній виставці бюст В.А. Кочубея, портрети родини Голови Російського Технічного товариства П.А.Кочубея засвідчили непересічну обдарованість П. Забіли-портретиста і принесли скульптору звання академіка (1869р.). Ці портрети – великі мармурові барельєфи-медальйони із зображеними у профіль обличчями, виконані у своєрідній надзвичайно складній техніці, коли рельєфне зображення доповнюється грою світлотіней і створює неповторний образ. Цією технікою Забіла володів віртуозно і звертався до неї не раз. Саме так зроблений автопортрет, подарований ніжинцям.
Пам’ятник М.Гоголю був відкритий 17/4 вересня 1881року. Історія створення пам’ятника була описана неодноразово. Наголошу лише, що це був не тільки перший у Росії пам’ятник Гоголю. а й перший у світі пам’ятник письменнику-українцю.
Наслідуючи давні традиції іконописців, П.Забіла сховав у складках гоголівського портрета свій автопортрет, там, де зазвичай художники ставлять свій підпис – справа знизу на звороті. Невелика грань під складками плаща на перший погляд видається темною і рівною. Але філігранно скомпонований та майстерно зроблений рельєф грані у певній точці огляду відкриває обличчя п’ятдесятирічного Пармена Забіли. Краї складок вимальовують контур профілю: опукле чоло, злегка горбоносий ніс, губи, борідку. Обриси грані окреслюють масивну, гордовито посаджену голову, з непокірним волоссям. М’які тіні модулюють опукле чоло, зачіску, високі вилиці, глибоко посаджене око. Справа вгору – автограф: „П.Забелло”. Нижче – дата: „1881г.”
Сучасна фотографія портрета Забіли з пам’ятника Гоголя зроблена кореспондентом “Ніжинського вісника” Олександром Василенком. Для порівняння наведу прижиттєву фотогорафію Пармена Петровича Забіли.
Пармен Забіла помер 25 лютого 1917 року. Він похований у швейцарському місті Лозанна на батьківщині його дружини (родина переїхала до цього міста через важку хворобу скульптора).
Лілія Руденко завідувачка відділу «Ніжинська поштова станція» Ніжинського краєзнавчого музею ім.Івана Спаського
