З Іриною Балакірєвою ми домовилися зустрітися в нещодавно відкритій нею "Еколавці». Цей затишний стилізований заклад пані Ірина відкрила не суто для торгівлі, хоч, власне, тут завжди можна поласувати смачною кавою чи чаєм, замовити випічку з натуральних компонентів, або ж посмакувати крафтовим шоколадом. Господиня чекала на мене за маленьким столиком біля вікна, на якому вже парував чималенький прозорий заварник з бурштинового кольору фіточаєм з чорнобривців, ехінацеї, ферментованих листочків меліси та м'яти, гілочок чебрецю, ніжними ароматами яких був наповнений, здається, весь простір. Приглушене світло від бра м'яко падало на розвішані по стінах пучечки трав та квіткових композицій. Після вуличної хлипавки та мокречі тут було затишно і спокійно.
«Пригощайтеся, доки не вистиг, - господиня наповнила мою чашку запашним напоєм. – Це ми з дітьми збирали на луках у Лісовому, на лісових галявинах поблизу Черняхівки… Всі трави екологічно чисті, зібрані далеко від міста, від дороги, тому й енергетика в них позитивна, заспокійлива…»
«Золоте серце» Ніжина
Ірину Балакірєву у Ніжині багато хто знає - як підприємницю, громадську активістку, коуча, волонтерку. Багато років ця жінка очолює Чернігівську організацію Спілки самаритян України. Розповідаючи про її активну волонтерську діяльність ще на початку осійсько-українського протистояння, одне з регіональних видань назвало її «золотим серцем Ніжина». Й, схоже, не помилилися, бо з тих пір коло її турбот та піклування тільки розширилося, а в її власній добі часу значно більше, ніж двадцять чотири години. Буває, що зранку зібравши до школи трьох наймолодших дітей (всього у них з чоловіком їх п'ятеро – Євгеній, Серафим, Меркурій, Кіпріан та Уляна) за один день вона встигає наготувати смаколиків для відвідувачів «Еколавки», відвезти гостинці до соціального гуртожитка, в якості коуча провести онлайн тренінг з психологічного розвантаження, затим організувати заняття з відвідувачами денного відділення міського територіального центру соціального обслуговування, на базі екопростору в Лісовому провести захід психологічного розвантаження, продовживши спілкування з його учасниками вже на лоні природи з використанням фізкультурно-оздороовчих тілесних практик, підготуватися до вечірніх «жіночих» посиденьок в «Еколавці», на яких учасниці обговорюють різні важливі питання. А ще – Ірина наразі є студенткою-третьокурсницею Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, разом з сином Серафимом взялася освоювати спеціальності «Психологія» та «Соціальна педагогіка». Тож підготовка до лекцій та заліків теж вимагає чимало часу та уваги. Власне, теплом свого серця, своїми добрими справами ця жінка вже давно лікує людські душі, які після повномасштабного вторгнення ще більше оголилися, стали ще вразливішими.
На знімках: Ірина Балакірєва; Ірина з сином Кіпріаном та донькою Уляною.
«Зараз навіть сильні жінки потребують психологічної підтримки»
Нещодавно журналісти «Вістей» побували на одному з психологічних тренінгів у їхньому заміському будинку в Лісовому, який пані Ірина з чоловіком перетворили на справжній ретрит-центр з чудовими локаціями на свіжому повітрі, де, здається, лікує вже сама природа, з чудовим озером у лісі. Того дня до неї завітали представниці місцевих національних меншин. З ними вона говорила про життя і про природу,про війну, про те, де брати сили та як переживати повітряні тривоги й погані новини, як відновлюватися після панічних атак і тремору, про психологічне здоров'я усіх жінок і кожної зокрема. Власне, саме ці болючі питання певною мірою й спонукали Балакірєвих створити простір, де людині можна було б не просто відпочити, а в атмосфері тепла, безпеки й затишку проговорити всі свої болі й страхи і знайти в собі сили йти далі, дивитися у майбутнє…
«Пройнятися чужими болями й тривогами, дати зрозуміти, що ти не залишаєшся наодинці зі своїми бідами, спробувати піднятися над проблемою - втрати дорогої людини, тривоги за тими, хто перебуває в небезпеці, відволіктися, сконцетруватися на чомусь іншому, заспокоїти серце й душу за допомогою різноманітних практик - аромо й шумотерапії, арттерпії, майстер-класів, проведення чайних зустрічей тощо» - ось що є головною метою духовних та фізичних практик, які сповідує своїм відвідувачкам пані Ірина. А ще моя співрозмовниця добре знається на виготовленні усіляких косметичних засобів, причому не тільки тих, з допомогою яких можна зберегти красу й молодість тілесну, а й душевну. Наприклад, в ході нашої розмови ми навіть провели невеличкий експеримент, як через ставлення людини до того чи іншого аромату можна сформувати ї їпсихотип чи визначити її психологічний стан і знову ж таки за допомогою якогось іншого аромату спробувати поліпшити його…
…Мелодійний звук дзвіночка сповістив про прихід ще однієї відвідувачки. Молода жінка попросила у пані Ірини тонік для обличчя."Хочу такий, як ви мені запропонували минулого разу, трояндовий. Ця квітка мені допомагає .... "
«Знаєте, я дуже рада за цю жінку, - повертаємося до розмови після того, як відвідувачка пішла. – Вперше потрапивши до нас, вона казала, що просто не хоче жити після втрати дорогої людини. Пройшло вже багато часу, та минуле її не відпускало. Нам з нею довелося пройти чималий шлях. А сьогодні вона вже хоче бути красивою, отже, життя продовжується. На жаль, цей випадок непоодинокий – приходять, бо зневірилися у сьогоденні, втомилися від тривоги за близьких, не можуть справитися з негативними емоціями, переймаються долею своїх зниклих рідних. Якби ж так просто було зазирнути в карту їхніх доль… Проводимо сеанси, розмовляємо, розраджую, підтримую, намагаюся вивести з депресії, прошу сконцентруватися не на власних проблемах, а на допомозі тим, кому зараз ще гірше, запрошую до своєї волонтерської команди… Приходять поодинці й сім'ями, приїжджають цілими колективами. Ось вчора, наприлад, до нас в ЛІсове приїжджала група фахівців з молодіжної ради, що працює при міській раді. Дівчата багато працюють, волонтерять, постійно в русі, у тривозі – вирішили у нас трохи відновитися…»
У розмові час минув швидко. Двері в черговий раз відчинилися й на порозі з'явилися найдорожчі відвідувачі «Еколавки» - Кіпріан та Улянка. Одне поперед одного діти намагалися розповісти мамі про свої шкільні новини, показували іграшки, які їм подарували на новорічному святі. Обнімаючи сина з донькою, обличчя пані Ірини осяялося якоюсь особливою аурою, притаманною тільки ніжним, люблячим мамам…»
Олена ГАВРИЛОВА.
На знімках: Ірина Балакірєва; Ірина з сином Кіпріаном та донькою Уляною.
Матеріал підготовлено за підтримки Волинського прес-клубу
