Наприкінці листопада світова спільнота відзначала Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. У рамках загальнодержавної акції «16 днів проти насильства» в різних містах та селах відбулася низка інформаційно-просвітницьких заходів щодо протидії будь-яким проявам насильства у суспільстві. Висловлюючи свою солідарність й підтримку до тих, кому в своєму житті доводилося бути жертвою фізичного, емоційного, сексуального, психологічного, економічного насильства, ділячись власним гірким досвідом або ж пропонуючи свій шлях до подолання цього ганебного явища, їх учасники намагалися донести загальну думку про те, що в сучасному суспільстві насильство не повинне бути нормою. Активно до цих заходів долучилася й Ніжинська громада, у числі яких проведення вуличної акції «Сильні разом», флешмобу «Творімо Ніжин без насильства». Майданчиком для обговорення стратегій і рішень щодо запобігання та протидії в громаді домашнього насильства також стало засідання «круглого столу» «Разом проти домашнього насильства: кроки до змін» за участю ключових експертів та експерток, фахівців та фахівчинь соціальних та правоохоронних служб, служб соціально-психологічної допомоги, громадських організацій та активістів.
На жаль, багато років проблему домашнього насильства у суспільстві якщо й не намагалося приховувати, то принаймні й не виносили на широкий загал. Через власний сором та людський осуд багато хто з постраждалих не наважувалися зізнатися, що їх кривдять у власній родині, пробачали кривдників, вважаючи себе винними в ситуації. Часто навіть після звернення до правоохоронних органів забирали заяви про насильство. На щастя, згодом ця біда перестала бути для цих людей глибоко особистою, як показує практика, багато хто з постраждалих від домашнього чи будь-якого іншого насилля не завжди знає, куди їм звертатися за допомогою, хто зможе їх підтримати та з чиєю допомогою вони зможуть розірвати коло насильства, отримавши реальний шанс почати життя з нової сторінки.
Людмила Куц у соціальній сфері міста працює вже понад півтора десятки років. Доводилося займатися й питаннями попередження та протидії домашньому, гендернозумовленому насильству. Наразі очолює Ніжинський міський центр соціальних служб для сім’ї та молоді.
Людмила КУЦ
«Проблема домашнього насильства могла б вирішуватися значно простіше завдяки об’єднанню усіх зацікавлених сторін. Та поки що на жаль, багато жінок, а саме вони найчастіше потерпають від насильства, до фахівців звертаються не завжди. Перебуваючи у стресовому стані, часто вони просто не розуміють, кому можуть довіритися й чи справді хтось їх зможе підтримати.
Відтак, наше першочергове завдання вже полягає у тому, щоб відродити цю довіру, знайти для людини правильні слова, запевнити, що ми можемо їй допомогти.
Півтора роки тому у нас відкрився денний центр соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього та гендернозумовленого насильтва з кризовою кімнатою, у якій тимчасово, до десяти діб, можуть проживати й отримувати соціальну, психологічну, правову та будь-яку іншу допомогу люди, котрі опинилися саме в таких умовах. З ними працює команда соціальних працівників і професійних психологів. Фахівці спеціально створеної мобільної бригади соціально-психологічної підтримки завжди оперативно реагують на кожне тривожне повідомлення, виїжджають на місця й за згодою потерпілих привозять їх до кризової кімнати.
Ця кімната практично ніколи не пустує. Це дуже непокоїть, але, водночас, і трохи втішає. Непокоїть, бо виходить, що у нас ще кьривдників, через яких близькі їм люди мусять шукати прихистку деінде. Тішить, тому що наша служба вже отримала досить високий квотум довіри, якщо люди діляться з нами своїми проблемами й відчувають у нас підтримку. Історії тимчасових мешканців кризової кімнати різні, та за кожною з них біль та розчарування. А ще, й це, вважаю, головне – надія.
Так, скажімо, до нас звернулася бабуся, в якої померла донька й вона залишилася проживати з онуком. На жаль, онук виявився не з тих вдячних людей, з ким би жінка могла б спокійно жити в старості. Не працював, пиячив, вів аморальний спосіб життя та збиткувався над бабусею. Надавши жінці притулок, ми підключилися до вирішення її проблеми, почали пошук інших родичів. Відтак наразі жінка перебуває у безпеці.
Була у нас ще одна мати з неповнолітніми дітьми, яка постійно зазнавала домашнього насилля від співмешканця-тирана. Теж справилися
Якось мобільна бригада привезла до кризової кімнати жінку, котра теж мало не щодня потерпала через чоловіка. Поки якось не зважилася та не зателефонувала до центру. Швидко організувавши виїзд, ми, таким чином дали їй можливість хоч тимчасово абстрагуватися від того жахіття, яке їй доводилося переживати. Звісно, ситуація у неї досить непроста, але у біді ми її не залишаємо.
Десять діб зазвичай достатньо, аби людина з нашою допомогою змогла владнати ситуацію або ж разом ми спробували знайти якийсь першочерговий вихід. Та й після цього ми продовжуємо з нею співпрацювати, за потреби надавати психологічну чи правову підтримку, якщо вона її потребує. При бажанні вона може продовжити відвідувати заняття з нашими фахівцями вже у нашому денному центрі…»
«Б’є – значить любить. Не ти перша, хто так живе. Терпи, та й дітям батько треба…» Як часто подібні цим фрази змушували жінок продовжувати перебувати в аб’юзерних стосунках, відчувати власну безпорадність та безсилля щось змінити у своєму житті. Але вихід є завжди. Головне – зрозуміти, що поруч завжди будуть люди, які підтримають і допоможуть позбутися думки про незворотність ситуації, відродити повагу до себе, віру у власні сили, щоб почати життя по новому…
Катерина Михайленко.
