«Хай буде все небачене побаченим,
Хай буде все побачене пробаченим,
Єдине, що від нас іще залежить,
Принаймні вік прожити, як належить»
Ліна Костенко
Наша розмова з директоркою Ніжинського фахового медичного коледжу Світланою Дуднік відбулася напередодні її ювілейного свята. Світлана Олександрівна люб'язно погодилася поділитися з журналістами «Вістей» спогадами про свої дитячі та студентські роки. Разом з нею ми згадали період її професійного становлення, згадували про виклики, що поставали на життєвому шляху впродовж років її плідної праці на викладацькій, директорській ниві. Говорили і про родину, що є основою з основ її звичайного жіночого щастя.
Дитячі та юнацькі роки Світлани минули у Денишах на Житомирщирні, звідки були родом батьки й де проживала вся їхня родина. Колись село належало відомому до революції багатію й меценату Миколі Терещенку. А знаменитим в Україні воно стало завдяки маєтку, який цукрозаводчик побудував у стилі середньовічного замку, історія якого багато років була оповита безліччю таємниць та легенд. Одні розповідали, що біля замку була цукрова гірка, з якої, ніби по снігу, діти каталися на санчатах. За іншими переказами, підлога в тому маєтку нагадувала величезний скляний акваріум з коропами. Ще розповідали, що насправді ту підлогу було вимощено золотими монетами. Після революції маєток швидко зруйнували, очевидно ж, шукаючи ті скарби, а те, що залишилося, й справді свідчило про колишні неймовірні статки багатіїв-Терещенків.
Утім, денишівських дітей вабили зовсім не руїни колишнього замку, а краса навколишньої природи, яка завжди заворожувала своєю величчю й унікальністю. Багаті на гриби та ягоди правічні ліси, заквітчані луки, а найголовніше – чисті й прозорі води закованого у гранітні скелі й кам’яні виступи Тетерева, купаючись в якому всі вони зростали здоровими та щасливими.
Швидко й непомітно промайнуло дитинство Світлани, позаду залишилося її щаслива й безтурботна шкільна пора. Відтак дівчина з родини, де хорошу освіту завжди ставили понад усе, вирушила до столиці втілювати свою заповітну мрію - вивчитися на лікаря. Обравши для навчання санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту, вступила легко. Недарма ж вдома багато просиджувала над підручниками, здобуваючи свою заслужену шкільну золоту медаль. Навчання теж давалося легко, без напруження, бо завжди була цілеспрямованою, зваженою, з жагою до навчання та оволодівання новими знаннями.
А втім, молодість кожному дається не тільки для навчання. Світлана й не зогледілася, як і закохалася у свого однокурсника Миколу Дудніка. До вступу в інститут Микола вже закінчив Ніжинське медичне училище, отож справляв на дівчину враження дорослого, а, головне - дуже надійного молодого чоловіка . (І в цьому вона точно не помилялася.) А ще Микола завжди був душею їхньої студентської кампанії, мав прекрасний голос, чудово грав на гітарі та баяні. До речі, ще під час навчання у Ніжині створив власний вокально-анструментальний ансамбль, який користувався популярністю не тільки серед студентів-майбутніх медиків.
Хлопцю теж відразу припала до серця юна житомирянка. На третьому курсі закохані вже й одружилися. А дипломи отримували вже з донечкою Юлечкою на руках. Трьох їх відправили й до Чернігова, проходити інтернатуру в міській санепідстанції. Згодом у молодій родині народилася ще одна донечка, Оленка. Хоч тодішній головний лікар санстанції й пропонував подружжю залишитися у них на постійну роботу, однак після інтернатури Дудніки повернулися до Ніжина, на малу батьківщину Миколи. Невістку в його родині прийняли добре.
-Свекрі у мене були простими, але дуже хорошими, - з вдячністю згадує Світлана Олександрівна. – Ставилися до мене, як до рідної доньки. Жодного разу нічим не дорікнули, своєю щирістю, виваженістю, тактовністю навчали усіх житейських премудростей, допомагали з доньками, по господарству…
На викладацьку роботу Світлана Олександрівна потрапила майже випадково – у тодішньому Ніжинському медичному училищу саме звільнилося місце викладача епідеміології, а Світлані на то час треба було виходити з декретної відпустки. Чи ж легко було молодій спеціалістці зрадити своїй заповітній мрії й відкрити нову професійну сторінку? Звісно ж, ні, адже у майбутній професії вона бачила себе тільки на посаді медика-практика, але... Зрештою, на щастя чи на жаль, проте не все у житті людини залежить тільки від її мрій та бажань…
І все ж Світлані Олександрівні знову пощастило - опанувати педагогічну майстерність молодій спеціалістці допомагали мудрі й розумні колеги, досвідчені викладачі, чиї настанови вона впускала в своє серце, по крупицях збираючи чужий досвід та вибудовуючи міцний фундамент для реалізації свого власного майбутнього педагогічного таланту…
Таких як Світлана Дуднік, колись називали трудоголіками, бо любов до своєї роботи видно в таких людях здалеку. Мабуть, саме ці риси й помітили її колеги-викладачі, запропонувавши свого часу спочатку обійняти посаду заступника директора, а вісім років тому обрали своїм директором.
А знаєте, мені так тепло й приємно було слухати, як Світлана Олександрівна розповідає про своїх колег, про колишніх і теперішніх студентів. Кажуть, що по тому, як людина говорить про інших, можна дізнатися, що у неї на душі. Очевидно, що в моєї співрозмовниці надзвичайно світла та щира душа, бо за весь час нашої розмови не почула жодного кривого слова про будь-кого, з ким жінці доводиться зустрічатися, працювати чи спілкуватися. Жодної критики ні у бік колег чи учнів, а лише схвальні відгуки, в яких яскраво вирізняється гордість за кожного.
-Хороший педагог – той, що любить предмет, який викладає, і любить тих, кому його викладає. А в нас вони всі такі – професійні, високофахові, які добре володіють матеріалом та майстерно вміють передавати накопичені знання своїм студентам. Я дуже пишаюся нашим колективом, нашим навчальним закладом, усіма тими напрацюваннями й здобутками, які нам вдалося втілити в життя, і над якими спільно працюємо зараз. Ніжинський фаховий медичний коледж вважається одним з кращих не тільки по Чернігівщині, а наші випускники відмінно здають державні іспити, стають хорошими фахівцями та легко вступають до вищих медичних навчальних закладів…
Справді, доброти й любові в її серці вистачає і для своїх, і для чужих. Студенти кажуть, що вимоглива, але справедлива. Уважна, чуйна, щира й не злопам'ятна – такою знають Світлану Олександрівну колеги. А вона тільки щиро й віддано служить своїй професії й не втомлюється повторювати, що в будь-яких житейських ситуаціях треба завжди слухати своє серце й любити людей, йти до них з добром і тоді все це обов’язково повернеться сторицею.
Тож з нагоди ювілейного свята зичимо нашій шановній іменинниці-ювілярці досягати нових висот на її професійній ниві, бажаємо якомога більше в цьому непростому житті приводів для радості й оптимізму.
Нехай Небеса дарують їй здоров’я здійснити все задумане, а поруч завжди будуть щирі друзі, надійні колеги та любляча родина.
Доброї долі Вам, Світлано Олександрівно, щастя та усіх благ на многая літа!
Катерина ГАВРИШ.
