15 років тому 16 грудня 2005 року біля Ніжинського консервного комбінату було урочисто відкрито пам’ятник символу нашого славного міста ─ ніжинському огірку. Це перший пам’ятник, який встановлено на території України плодоовочевій культурі. Пам’ятник являє собою скульптурне зображення погрібця та діжки з огірком сорту « Ніжинський місцевий».
Автор проекту ─ місцевий митець Леонід Воробйов. Огірок зроблений з граніту унікального зеленого кольору, привезеного з Італії. Скульптурна композиція символізує давній процес засолення огірків: у дерев’яних діжках, які ставили в прохолодний льох (заглиблена у землю споруда (сховище) для цілорічного зберігання харчових продуктів)
Цей давній овоч має не лише тисячолітню історію культивування, а й незабутні смакові якості. Огірки почали вирощувати в 3 тисячолітті до н. е. на території сучасної Індії. Його смак та лікарські властивості оцінили ще древні китайці. А єгиптяни та греки зображували продовгуватого овоча у власних культових спорудах.
На початку XVII століття на територію Ніжина греками-переселенцями було завезено незнане доти в цих краях насіння огірків, які мають овально-конусну з бугорками по всій поверхні форму і не утворюють порожнин за умови тривалого перебування в розсолі, зберігають хрусткість та пружність. Ніжинські ґрунти, що містять багато вапна і мають особливий склад, виявилися сприятливими для зеленого овоча. Його почали сіяти на прилеглих до Остра ділянках і чималі огіркові урожаї не змусили себе довго чекати. Окрім розведення на просторах міста огірків, заслугою греків є і практика соління цих овочів.
Тривалий час (до середини ХІХ ст.) рецептом особливого огіркового посолу володіли лише греки і тільки пізніше таїнство соління стало відоме іншим жителям міста. 1850 рік вважаться офіційним початком соління огірків у Ніжині. Все через те, що з середини ХІХ століття деякі підприємливі ніжинці створюють цілі міні-підприємства, котрі спеціалізувалися на вирощуванні та засолюванні огірків. Першими промисловцями, що зайнялися цим бізнесом, були підприємці-євреї Гольденберги. Завдяки їм маленькі й хрусткі ніжинські огірки стали відомі далеко за межами Ніжина, їх споживали не тільки царі, а й прості жителі багатьох міст України та Російської імперії. Наприкінці ХІХ століття виробництвом славетного огірка займалися вже великі підприємства.
фото: google.com
Залежно від історичних подій ─ революцій і війн, відповідних спадів і підйомів економіки, огірковий промисел то скорочував обсяги й зовсім зупинявся, то знову відроджувався. Починаючи з 1920 року виробництво ніжинських огірків почало щорічно зростати і, вимірювалося вже не діжками, а вагонами. У ХІХ столітті слава про ніжинські огірки вже гриміла на півсвіту ─ у дерев'яних діжках їх доставляли в 56 країн. Ці зелені овочі завжди були в пошані не тільки серед простого люду, а й у можновладців. Існує багато легенд та народних переказів, за якими ніжинські огірки прийшлися до смаку імператриці Катерині II і скуштувавши їх, вона наказала, неодмінно постачати їх до царського столу в Петербург. Розповідають також легенди і про відомого полководця Потьомкіна, котрий спробувавши одного разу ніжинські корнішони, так їх полюбив, що навіть перебуваючи на фронтах другої російсько-турецької війни (1787-1792 р.р.), посилав гінців за ніжинськими делікатесами аж із самого Очакова ─ за сотні верст.
У вересні 2013 року ніжинці започаткували міський фестиваль "Його величність, Ніжинський огірок" і проводять його кожного року восени.
Л. Кот, науковий співробітник відділу «Природа Приостер’ я» НКМ ім. Івана Спаського
Ніжинський краєзнавчий музей ім. Івана Спаського
