Цю розкішну жінку у святковому гурті прогледіти неможливо, а вирізняє її вишукане українське вбрання. І як дізналася наш кореспондент, створене – власноруч. Знайомтесь, жінка у вишиванці - Тамара Георгіївна Іллєнко.
Тамара Георгіївна з онучкою Машею на Спаса освячують мед...
«У мене на кожне свято традиційний український костюм. У них ходжу до церкви й на гостини, на міські свята. На Великдень - зимовий: довга сорочка, юпка, замість корсетки – хутряна безрукавка, очіпок та хустка. Його весь вишивала сама. Все вручну. Є костюми для літа…Я люблю старовину. Є й у мене костюм раритетний, йому понад сто років: корсетка, вишивана сорочка і старовинна спідниця. Його подарувала мені приятелька. Любов до вишивання мені прищепила бабуся, яка жила в селі Заньки. Пам’ятаю, завжди в її оселі були вишиті рушники, картини, серветки, скатертини... І сьогодні, коли вже бабуні немає, торкаюсь вишитого полотна і ніби гладжу її руки...
У школі на уроках домознавства, ми, дівчатка, і вишивали, і шили, і плели на спицях. А серйозно почала займатися рукоділлям десь приблизно з 2007 року. У мене брат за кордоном. І він попросив вишиванку для себе й для своєї донечки. Ми йому у подарунок замовили на ніжинській фабриці «Деснянка» (тоді була така). Коли побачила ті вишиванки, я подумала - А чому б не сісти й не вишити сорочку самій!? От так я і «стартувала». Маю чотири повноцінні комплекти українського народного одягу. Безліч сорочок, здебільшого з автентичними орнаментами нашого Чернігівського краю: хрестиком, гладдю. Вишиваю рушники для себе, рідних, друзів. У мені тільки ікон вишитих більш як 60- т. На весіллі у молодшого сина вся була вишивка моя. Ікони для наречених теж виготовляла власноруч. Брала благословення у священника на їх освячення… Й рушники під ікони, коровай та молодятам – всі мої. Обрамила у вишивку всю родину і синів, і невісток.», - ділиться у розмові ніжинська майстриня.
Дві невістки Таня і Юля у маминих вишиванках...
Тамара Георгіївна працювала у Ніжинському пологовому будинку начальником відділу кадрів, була головою профспілки. Нині розвиває приватний бізнес. Людина зайнята. Питаємо: Коли встигаєте братися за голку ? Жінка посміхаючись, відповідає: «Намагаюся до восьмої всі денні справи завершити. Далі вмикаю телевізор, настільну лампу і сідаю вишивати. І так до 11-ої сиджу за полотном. Люблю працювати із тканинами з льону, а так здебільшого підходить будь-яка тканина.»
Вишиває майстриня хрестиком, гладдю, бісером. За зразок ідуть, як готові зображення, так і вигадує орнаменти – експериментує.
«Вишивання заспокоює, - каже жінка, - Я релаксую, відпочиваю. Особливо це заняття актуальне зараз, коли всі думки спрямовані що і як буде далі…Коли над Ніжинщиною та нашим містом літали ворожі снаряди, бралася за голку…Поринала в роботу.».
Спостерігає частенько за роботою справних бабусиних рук її онучка Машенька: «Вже голку бере до рук. Пробує. Я їй теж навишивала гарних костюмів. Тож на свята вбираємось обидві й до церкви.», - каже Тамара Георгіївна.
До речі на одну роботу часу йде від вечора і до місяців: «Нещодавно ікону Божої Матері «Семистрільна» вишила за вечір. Найскладнішою для мене стала картина «Козак Мамай». Багатоколірна. Вона мала бути під бісер, а я її почала вишивати нитками. Трішки пройду й відкладаю. Але пообіцяла, що до кінця року (посміхається) завершу!!! Не секрет, вишиванням споконвіку займалися жінки, вважаючи, що це доброчинно впливає на їх характер. Рукоділля виховує такі риси, як терпеливість, вправність, майстерність, художній смак. От чому наші українські жінки вправні. Цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям, – говорить пані Тамара, - А вишиванка це наша національна святиня, що символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь».
А на при кінці нашої розмови Тамара Георгіївна Іллєнко наголосила : «Бережіть і передавайте вишиванку з роду в рід, а разом із нею красу та здоров‘я, щасливу долю і родинну пам‘ять, любов і вірність…Бо то є генетичний код нашого народу, генетичний код кожного із нас!».
Сьогодні, 7 вересня, Тамара Георгіївна відвезла свого вишитого рушника у село Велике Устя , що на Чернігівщині. Її рушник обрамить ікону....
