Професія фізичного терапевта сьогодні дуже актуальна. Військове сьогодення цю професію зробило досить затребуваною на ринку праці. Послуг фізичного терапевта потребують пацієнти які мають ускладнення після перенесеного інфаркту, інсульту з патологіями опорно-рухового апарату тощо. Після того як лікарі-неврологи виведуть пацієнта із гострого стану, наприклад, після порушення мозкового кровообігу та стабілізують його, до них приєднуються фахівці з реабілітації.
Ангеліна Жилак фізичний терапевт реабілітаційного відділення Ніжинської міської лікарні ім. Миколи Галицького. Ця худенька невисока дівчина без проблем може утримати стокілограмового пацієнта. Працювала в травматологічному, неврологічному відділеннях, нині перейшла у нещодавно створене відділення реабілітації. До професії прийшла свідомо. Ще зі школи знала чим буде займатися і здійснила свою мрію. І вже рік працює в Ніжині.
Ангеліна ЖИЛАК, фізичний терапевт реабілітаційного відділення Ніжинської міської лікарні ім. Миколи Галицького
«Головне, пацієнта переконати й дати віру в одужання і тоді, командою, ми зробимо все можливе, аби пацієнт якнайшвидше «відновився» - говорить фізичний терапевт Ангеліна. Після інсультів часто людина буває пригніченою, пасивною. Тож у нашій команді крім лікаря-невролога є і логопеди, психологи.
Перед тим, як починаємо працювати з хворим, проводимо необхідні тести, вивчаємо можливості пацієнта й ставимо цілі. Тобто, що ми хочемо досягти.
Наприклад, після інсульту, пацієнта спочатку необхідно навчити сидіти в ліжку, потім навчаємо мобільності в ліжку: повертатися, виконувати нескладні дії. Розповідаємо близьким як доглядати хворого, на що звертати увагу, щоб не було пролежнів і т.д.
Для кожної людини, яка стає на шлях допомоги людям головне - наполегливість і терпіння, — ділиться буднями професії Ангеліна. Фізичному терапевту одночасно необхідно бути й психологом, віднаходити ключик до кожного пацієнта, запалити вогник віри в одужання. Без цих рис у професії робити нічого. Буває і міцним словечком «накриють», і зляться на мене, буває і недовіряють, оцінюючи мій зріст і вагу. Але після першого заняття недовіра зникає. Ми разом з пацієнтом ставимо мету і намагаємося до неї йти. Її необхідно досягти за час лікування. Звісно, хворому важко вставати, робити перші кроки, але треба рухатися, тож візуально встановлюємо фініш і потихеньку до нього прямуємо. Обов’язково спілкуємося, аби налаштувати хворого на потрібну хвилю. І за розмовами ми проходимо й далі. Людина починає вірити у свої можливості й перші досягнення...»
Сьогодні послуг фізичним терапевтам потребують і наші захисники, які отримали поранення і проходять реабілітацію і відділеннях лікувальних закладів. Ангеліна Жилак має наміри продовжувати навчання та опанувати навики військової реабілітації, якої нині потребують наші захисники. Вона дещо відрізняється віл цивільної, проте Ангеліна впевнена, що впорається, адже це її ціль в житті — допомагати людям.
