25 квітня у Ніжинському краєзнавчому музеї імені Івана Спаського відбулася творча зустріч із доктором філологічних наук, професором, членом Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України Миколою ТИМОШИКОМ. Знаний український науковець, письменник, журналіст, викладач і громадський діяч презентував свої книги. Автор поділився з присутніми історіями створення своїх видань, розповів про дослідницьку роботу та наголосив на важливості збереження української культурної й історичної спадщини. Творча зустріч об’єднала всіх, хто цікавиться історією, культурою, журналістикою та гуманітаристикою. Після презентації Микола Степанович передав комплекти своїх книг до бібліотеки Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського, бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя та Ніжинської центральної міської бібліотеки. Це стало вагомим внеском у поповнення бібліотечних фондів і підтримку освітньої та наукової спільноти міста.
Кожна поїздка в рідні краї з роками переживається усе болісніше. Щораз більше свічок-смолоскипів ладую до поминального кошика на Гробки. Так у нас називають дійство з поминанням родичів за тиждень після Паски.
З колись великої працьовитої моєї родини у Данині залишилася лише одна сестра Паша. Я її й досі називаю так, як у дитинстві – Палякою (замість Параскою). 24 квітня їй виповнилося 79 років. Передова телятниця, передова ланкова, передовий агроном-орденоносець і майже артистка… хору Григорія Верьовки (направду брали її туди на початку 60-х за божественний голос, але не пустила мати, бо в хаті підростали ще троє маленьких хлопчиків – хто їм даватиме раду, коли батьки з ранку до ночі на колгоспній панщині?)
Паляка десятиліттями бореться з недугами, заробивши на каторжній праці у вічно відсталій за всіма районними зведеннями «Жовтневій революції» мізерну пенсію…
Отож, цього разу на гробки через сестрин день народження припізнився. Але й за цих обставин на поминки до батькового двору традиційно запросив усю вулицю Шинкову. Бо скільки тепер залишилося на тій вулиці тих, з ким виростав?
Презентацію в Ніжині первинно не планував. Просто мав намір завезти книжкові новинки в три локації, де кілька років створив особисті книжкові благодійні фонди й стало їх поповнюю новинками: Наукова бібліотека Ніжинського університету ім. М. Гоголя, Центральна бібліотека тепер уже збільшеного району та Ніжинський краєзнавчий музей.
Втім своєрідна презентація (з чаєм, кавою і печивом) відбулася. Спонтанно і завдяки справжній любові до книги двох ніжинських ентузіасток і правдивих моїх прихильниць - директорці Ніжинського краєзнавчого музею Тетяні Брязкало та заступниці директора Бібліотеки Ніжинського університету Галині Осиповій.
Не йняв віри, коли після тривожної ночі, упродовж якої московити в чергове з особливою жорстокістю бомбували Ніжин (є загиблі, страшні пожежі, руйнування житла) , до актової зали Музею зійшлося добірне товариство ніжинської інтелігенції – журналісти, письменники, викладачі місцевого університету, освітяни. Сюрпризом для мене був приїзд земляків із Данини та Володькової Дівиці. Отож, життя продовжується, всупереч намірам нашого відвічного ворога - дикої московії.
Презентував не лише свої свіжі книжкові новинки, а й видання американської письменниці-просвітянки українського походження Галини Кавки-Прохни, до яких мав честь написати Передмови: «Зрада» та «Еміграція».
Приємно вражений, що розлогі фоторозповіді про цю зустріч дали на своїх платформах і Університетська бібліотека, і Ніжинський музей. Отож, коло справжніх, незрадливих друзів-земляків після цієї поїздки до Ніжина розширилося. А небайдужих читачів моїх книг – збільшилося.
Окрема подяка редакторові ніжинської газети "Вісті" Валерієві Кичку за прекрасні світлини, а письменникові Анатолієві Шкуліпі - за нарис до краєзнавчого видання про письменників-земляків.
Микола ТИМОШИК
