Петро Вітгенштейн
(5 січня 1769 р., Ніжин – 23 червня 1843, Львів)
Походив зі старовинного німецького графського роду. Його батьки проживали в Ніжині й мали маєток на території сучасного Графського парку. За деякими припущеннями, початок цьому парку поклав саме батько майбутнього полководця граф Християн-Людвіг-Казимир фон Зайн-Вітгенштейн-Берлебург-Людвігсбург.
Юний Петро рано осиротів, тому виховувався в родині свого далекого родича генерал-фельдмаршала графа Миколи Салтикова. В 24-річному віці Вітгенштейн уже майор Українського легко-кінного полку. Через рік він у чині підполковника бере участь у боях з польськими повстанцями Тадеуша Костюшка. Згодом Вітгенштейн командував дислокованими в Україні Охтирським, Маріупольським і Єлисаветградським гусарськими полками. Відзначився у походах проти персів, турків, французів і шведів, отримавши генеральський чин.
У 1812 р. саме армія під його командуванням, здобувши кілька перемог над французами, перегородила шлях на Петербург, який був тоді столицею Російської імперії. За це його називали «рятівником Петербурга». В 1813-му після смерті Михайла Кутузова Вітгенштейн був призначеним головнокомандувачем російської та прусської армій. Його війська брали участь у «битві народів» під Лейпцигом (1813) і окупації Парижа (1814), за що його прозвали «переможцем Наполеона».
