25 жовтня будемо відзначати 160 років від дня народження відомого живописця, анімаліста, майстра книжкової графіки, нашого земляка – Миколи Семеновича Самокиша.
Ім’я видатного художника, члена Академії мистецтв, професора батального живопису М.С. Самокиша (1860-1944 рр.) навічно викарбовано в історії України. Досліджуючи величезний спадок залишений нащадкам, біографи та мистецтвознавці не припиняють вражатися масштабності його таланту. Микола Самокиш був не тільки обдарованою, а й працьовитою людиною, про що свідчать тисячі живописних і графічних робіт митця.
М. Самокиш був одним із найкращих професорів Академії мистецтв. Власний досвід художника-реаліста він передав своїм учням. Серед них були такі, як К. Трохименко, П. Котов, М. Авілов, Р. Френц, Л. Покаржевський, Г. Савицький.
Під час навчання в Петербурзькій Академії Мистецтв (1879-1885 р.р.) майбутній художник належав до українського гуртка митців (С. Васильківський, П. Мартинович, О. Сластіон). Колекціонер і меценат П. Третьяков придбав картину М. Самокиша «Прогулянка» (1883 р.) для своєї галереї. Це був перший великий успіх митця. У 1885 р. художник презентував свою дипломну роботу – «Повернення російської кавалерії після атаки під Аустерліцем» (присвячена наполеонівській війні 1812 р.) Картина була відзначена великою золотою медаллю Академії Мистецтв, а також відрядженням закордон, де митець працював у майстерні відомого французького баталіста Е. Детайля, вивчав твори великих майстрів минулих століть в Італії та Німеччині.
У творчості майстра етапною стала картина «Табун на водопої» (1889 р.), за яку він отримав звання академіка живопису.
У 1904 р. у складі Ніжинського драгунського полку М. Самокиш провів сім місяців на російсько-японській війні на лінії фронту. Тут він здобув безцінний досвід батального живопису. Коні стали героями альбому «Війна 1904–1905 років. Із щоденника художника».
Протягом усього творчого життя М. Самокиш викладав: спочатку в петербурзькій Рисувальній школі, а з 1912 р. очолив батальну майстерню Академії мистецтв. З 1911р. М. Самокиш був професором батального жанру Петербурзької академії мистецтв.
У 1920-1930-ті роки художник працював у Криму. З 1918 по 1921 р. жив у Євпаторії, де написав більше тридцяти картин, а з 1922 р. – перебував у Сімферополі. Саме там він створив власну художню студію, яка стала основним регіональним центром мистецької освіти, а також збирав і підтримував талановиту молодь. У 1937 році Раднарком Криму постановив реорганізувати студію у Державне середнє художнє училище імені заслуженого діяча мистецтв, академіка М.С. Самокиша.
Починаючи з 1926 р. майстер приїжджав до Харкова. Виконуючи замовлення Харківського історичного музею, брав участь у республіканських виставках. У цей період художник замислив великий цикл творів на тему визвольної боротьби українського народу. Першою з цього циклу стала картина «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ» (1929 р.). На полотні зображено повернення українського війська на чолі з гетьманом до Києва після низки перемог над польсько-шляхетською армією.
Найкраща робота митця на тему боротьби українського народу - «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» (1934 р.).
На початку 30-х років М. Самокиш створив картину «Бій загону Степана Разіна з царськими військами», «Бій під Жовтими Водами», «Абордаж турецької галери запорожцями». Ряд творів на історичну тему художник пише на замовлення свого друга – Д. Яворницького для Дніпропетровського історичного музею.
Вершиною творчості Миколи Семеновича за радянського часу стала картина «Перехід Червоної Армії через Сиваш», написана у 1935 році. Варіант цієї картини знаходиться у Чернігівському художньому музеї, це полотно художник виконав на замовлення Чернігівського історичного музею. У художніх колах митець користувався великим авторитетом, і в 1937 році його запросили викладати в Харківському художньому інституті, де він очолив батально-історичну майстерню. Його учнями були: С. Бєсєдін, В. Яценко, В. Литвиненко й залишили про нього найтепліші спогади як про педагога, художника та людину досить енергійну, не дивлячись на свій значно похилий вік.
Мало хто з художників знав так глибоко історію українського народу, його культуру та народне мистецтво. Про це свідчить велика кількість дореволюційних акварелей та малюків М. Самокиша: спільна творча діяльність з художником С. Васильківським. Вони разом видали альбом «Українська старовина» (1910 р.), який став взірцем мистецтва книги, розповіддю про героїчну боротьбу українського народу з іноземними загарбниками.
Після видання альбому С. Васильківський запросив М. Самокиша до участі в оформленні будинку Полтавського губернського земства, розпис якого став видатним явищем в історії українського образотворчого мистецтва. Ще задовго до розпису Полтавського земства, Микола Семенович збирав матеріали для альбому орнаментів, який складався з 40 таблиць, де у відповідності до форми, техніки та кольору зафіксував зразки автентичних вишивок і орнаментів починаючи з 17 ст. Митець робив замальовки на харківській виставці, у Київському та Полтавському музеях, у приватних зібраннях, по селах Полтавської, Київської, Чернігівської губернії.
Виданий у Празі альбом «Український орнамент» уперше дав можливість широким колам суспільства познайомитися з кращими зразками українського орнаменту, створеного невідомими художницями-самородками. В умовах тодішнього несприйняття й приниження української культури це було патріотично-прогресивною подією.
М. Самокиш – автор великого циклу творів, присвячених Запорозькій Січі («Козак на коні», 1889 р.; «Запорожці біля корчми», 1917р.; «Похід запорожців на Крим», 1934р.)
Українська тема була близька та рідна душі художника. Він не тільки написав багато батальних картин з української тематики, але й проектував меблі в українському стилі, підготував обкладинки до журналу «Українська хата» й альбому малюнків Тараса Шевченка.
Треба зазначити, що мистецтво М. Самокиша не обмежувалося живописом, важливе місце в ньому посідає графіка. Його ім’я стояло під ілюстраціями й заставками, обкладинками книг. Більшість своїх робіт він виконав у техніці рисунка тушшю й пером, яким захоплювався з юнацьких років.
Огляд графічної спадщини Миколи Семеновича був би неповним, коли б ми не торкнулися величезної роботи художника в галузі філокартії. Він був одним з найкращих майстрів мистецтва поштової картки. Численні зображення кінно-гренадерів отаманців, уланів, лейб-гусарів, сюжетні композиції з історії Вітчизняної війни 1912 р. було виконано спеціально для формату «відкритого листа», у якому поєднались освітня функція й громадсько-патріотичний зміст. Завдяки професійній майстерності художника цей жанр прикладної графіки зіграв неабияку роль у вихованні художнього смаку суспільства.
Незважаючи на бурхливі повороти епохи, у яку жив Микола Семенович, він проявив мужність та залишився вірним покликанню художника-баталіста. За свою довгу творчу діяльність, майстер створив близько 11 тис. картин, акварелей, офортів і малюнків.
Заслуги М. Самокиша в галузі образотворчого мистецтва та педагогічної діяльності були високо оцінені:
-
у 1937 р. йому було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтва РРФСР.
-
у 1940 р. у зв’язку х 55-річчям художньої діяльності, М. Самокиш отримав орден Трудового Червоного Прапора.
-
у 1941 р. був удостоєний звання Лауреата Державної премії за картину «Перехід Червоної Армі через Сиваш».
Микола Самокиш завжди залишався добрим, скромним і мудрим чоловіком, поважав людей, своїх учнів та студентів, прагнув запалити вогник творчості та любові до мистецтва. Таким художник залишився в пам’яті його сучасників.
Ірина Радей – науковий співробітник відділу «Поштова станція»
Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського
