Нещодавно на Ніжинському культурному небосхилі спалахнула ще одна "зірка". Це не одна людина, а цілий колектив з чудовою назвою - "Ніжинки". Ансамбль неодноразово брав участь у різноманітних заходах і вже має своїх прихильників.
Виконуюча обовʼязки Посла Канади в Україні Ешлі Марлуні, яка днями побувала в Ніжині на відкритті Університету третього віку, підкреслила, що учасниці колективу мають не тільки колоритний зовнішній вигляд, а й гарно співають. Ці слова ще більше надихнули учасниць аматорського колективу на подальшу роботу.
Вперше журналіст Nizhyn Post побачила і почула "Ніжинок" у бібліотеці-філіалі №2 на заході, присвяченому матерям, в травні поточного року. Учасниці колективу своїм пронизливим та чутливим співом розчулили всіх присутніх.
Журналіст напросилася на репетицію, учасниці зазвичай проводять їх на території Ніжинського терцентру, у бесідці.
У колективі - п'ять жіночок, які глибоко шанують українську пісню та намагаються створити позитивний настрій іншим.
Адже не все ж горювати через цю кляту війну! Приміром, під час Другої світової артисти їздили на передову, по шпиталях, підбадьорювали поранених, піднімали бойовий дух населення. Наші співучі пані - не гірші!
Як артистки знайшли одна одну? Приміром, Тамара Іванівна Куськал і Віра Сергіївна Шевченко знайомі не одне десятиріччя - разом працювали на "Сільмаші", де мали стосунок до культурної сфери. Під час спілкування на одній з чергових зустрічей вирішили знову поспівати та об'єднались в дует.
Згодом до них долучилися й інші жіночки.
За фахом Тамара Іванівна - педагог. Свого часу очолювала дитячий сектор на заводі "Сільмаш". Раніше тут функціонували до 30 різноманітних гуртків, в тому числі фольклорний, ляльковий театр, гурт ложкарів, хор. Кілька років Т. І. Куськал очолювала дитячий табір, де відпочивали до 180 дітей працівників заводу. Пізніше обіймала посаду заступника директора у Ніжинській школі №5.
Любов до української пісні пані Тамара пронесла через усе життя. Її батько грав на гармоні, молодша донька - бандуристка, співала в народному колективі "Роксолана" у Києві.
Батько Віри Сергіївни Шевченко був гармоністом. Донечці подобалося татове захоплення, особливо "Карапет". Згодом Віра почала відвідувати філіал музичної школи у Талалаївці, закінчила культпросвітучилище за фахом "Керівник оркестру народних інструментів". Була завклубом у Хвилівці.
Вийшовши на заслужений відпочинок, пані Віра не покинула свого захоплення - гармонь та пісня стали супутниками на все життя.
Раніше вони співали вдома з мамою. Але нещодавно її не стало. На душі було тяжко, і пані Віра почала шукати розради. Раптом зустріла давню знайому Тамару Іванівну Куськал...
Ще одна учасниця аматорського ансамблю "Ніжинки" Таїсія Олександрівна Удод - переселенка з Донеччини. До Ніжина вони з чоловіком приїхали наприкінці 2022 року. До цього 10 місяців перебували в окупації. За першої ж нагоди втекли від війни, залишивши рідну домівку та все майно. Наразі від їхнього обійстя, кажуть, вже нічого не залишилося.
За професією пані Таїсія - машиніст баштового крану. Знається на перукарському ремеслі. Вміє гарно шити. Очіпочки в учасниць - справа її "золотих" рук. Хочуть ще пошити спідниці, плахти. Адже костюми, в яких виступають учасниці ансамблю, збирали з того, що мають.
Пісню пані Таїсія дуже любить. Її дядько грав на баяні. Сама вона надає перевагу гитарі, але поки що її не має.
Колектив потребує гарних костюмів та музичного інструменту. Може, у когось вони просто пиляться вдома? Жіночки були б раді таким подарункам...
У Ганни Іванівни Петрик було п'ятеро дядьків. Один з них - Василь - співав, грав на гармоні. В хаті на стіні завжди висіли гітара та мандоліна. Пані Ганна в юності грала на балалайці.
На жаль, познайомитися з п'ятою учасницею - Надією Микитівною Макаренко - не вдалося. Це була перша репетиція, яку пропустила жіночка, і то з поважних причин. На сцену скромна пані Надія поки що не виходить, але завжди знаходиться в залі серед глядачів. Підтримує колежанок, набирається досвіду. Ми впевнені: незабаром побачимо жіночку на сцені поруч з іншими учасницями колективу.
Як артистки обирають репертуар? Багато українських пісень знав батько Віри Сергіївни. Крім того, шукають щось нове. Швиденько розучують. А потім залюбки роблять музичні подарунки землякам.
Особлива увага - патріотичним пісням, бо сьогодні в них є нагальна потреба: у країні точиться повномасштабна війна. Люді виснажені та потребують моральної підтримки.
Днями місцева поетеса Людмила Миколаївна Роднянко запропонувала учасницям "Ніжинок" три патріотичні вірші. Хоче, щоб вони поклали їх на музику і додали до свого репертуару. Щира подяка пані Людмилі за довіру! Це теж своєрідний стимул для подальшої роботи.
Спеціально для журналіста учасниці ансамблю виконали на репетиції кілька пісень. Першою пролунала "Слава нашим ЗСУ!"
Бракує слів. До сліз. Цій пісні жіночки надають особливу перевагу. Вона - одна з тих, що піднімає бойовий дух, додає віри в наших захисників.
Якнайшвидшої Перемоги всім нам! А колективу "Ніжинки" - успішних виступів і визнання!
Автор: журналіст Nizhyn Post Вероніка Грицова
Фото автора і з архіву Nizhyn Post
